50. Характеристика нумізматичних пам’яток доби середньовіччя.

Нумізматичні джерела з історії України доби середньовіччя дають підстави для висновку про те, що її монетний обіг був тісно пов'язаний із розвитком європейської монетної справи. Періодизація монетного карбування в середньовічній Європі пов'язується з окремими визначальними типами монетних номіналів. Так, X — ХШ ст. вважаються періодом денарія, практично єдиного срібного номіналу середньовічної Європи, що дістав назву від однойменної монети Римської імперії. ХШ — початок XVI ст. — період срібного гроша й золотого флорена. Нові великі срібні монети - гроші (від лат. grossus - великий), швидко поширилися в Європі, але через погіршення якості так само швидко знецінились, перетворившись поступово на дрібні розмінні монети. Із відкриттям наприкінці XV - на початку XVI ст. в Європі та Америці багатих родовищ срібла в обігу з'явились нові срібні монети значної ваги та високої якості, що відповідали золотій монеті у сріблі, — таляри, доба яких тривала до XIX ст. Водночас поширилося карбування високоякісних золотих монет на зразок флоренів і дукатів. Монети всіх періодів європейського монетного карбування широко представлені нумізматичним матеріалом України, оскільки перебували в українському грошовому обігу, слугували засобом накопичення та зберігання певних статків, які можна було б приховати на "чорний день", передати у спадок тощо . 51. Система літочислення у давніх слов’ян

Давньослов'я́нський календа́р — умовна назва комплексу календарних уявлень древніх слов'ян, що існували в язичницької культури і вплинули в період християнізації на формування календарних систем слов'янських народів. Ці уявлення стосуються способів підрахунку днів, місяців і років.

Б. А. Рибаков, досліджуючи календарні знаки на Черняхівській посудині з с. Ромашки (IV століття) шляхом зіставлення з народним календарем, дійшов висновку, що слов'яни лічили час днями, об'єднуючи цей рахунок у невеликі періоди (тиждень, два тижні, 40 днів, місяць (або «місяць») тощо), враховуючи таким чином порядкове положення дня щодо інших днів і співвідношення усього річного циклу з астрономічними та природними явищами. Такими явищами на думку деяких дослідників були дні сонячного рівнодення і сонцестояння — слов'янські свята Масляна, Купала, Овсень та Коляда.

На Ромашкінському календарі позначений період аграрних робіт з кінця травня по серпень, відзначені свята Купала (ніч з 23 на 24 червня) і Перуна (12 і 20 липня), а також «русалії» і період жнив.

Дні відзначені квадратиками з хрестом всередині — символом світла, тобто рахунок вівся «днями» («инии деньми літо чтяаху»), тоді як в давньоруських джерелах, також вказується на те, що предки слов'ян, до того, як дізнатися про 12-ти місячний сонячний календар, рахували час по місяцю («овіі по місяцю чтяху»), тобто ночами (в англійців 2 тижні називаються — «14 ночей»).

При такому обрахунку часу найпростішим було рахувати дні й року від якої-небудь події, при цьому утворювалися різноманітні локальні календарні системи і ери, які не є загальнослов'янськими, і які існували нетривалий проміжок часу — до наступної значущої події. До календарної символіки, що має числове вираження, у древніх слов'ян відносяться числа 12,6,4 і 3, пов'язані з сонцем, числа 13,7, 5 і 4, пов'язані з місяцем, а також число 9, що має місячно-сонячне пояснення. У фольклорі зустрічаються такі тимчасові і числові значення як 30 років і 3 роки, «тридев'ять» (12 або 27) і «тридесять» (13 або 30), 40 днів і «сорок сороків» (1600) та ін.

Висновки Рибакова не розділяються окремими дослідниками, наприклад, Л. С. Клейном. Клейн критикує Рибакова за натягнутість і необґрунтованість висновків і за невиправданий пошук «слов'янського календаря» в звичайних орнаментах Черняхівських посудин, якого там бути не може.