56. Сфрагістичні пам’ятки середньовіччя на українських землях.

Сфрагістика – спеціальна історична дисципліна яка досліджує історію виготовлення і використання печаток (від грец. — сфрагіс, печатка), також в обігу використовують термін сіґілографія (від латинської — сіґіллюм, печатка). Термін «печатка» (П.) охоплює два поняття:

Прилад (камінний, металевий тощо) до витискування чи прикладання ( матриця);

Відтиск (на металі, воску тощо) або відбитка мастилом (на пергамені, папері тощо).

Державна печатка Київської доби діляться на три основні типи. Найдавніший, архаїчний (краще — староруський) тип існував приблизно до Х ст. На цих печатках зображений дідичний знак Київської династії — тризуб - двозуб. До них належать найдавніші нам відомі печатки Святослава Ігоревича (одна з них двобічна: на лицевому боці двозуб, а на зворотному — розета). З прийняттям християнства постав новий тип княжої печатки, греко-руський, що існував приблизно до ХІ ст. На лицевому боці зображують християнське ім’я князя, а на зворотному — на кілька рядків напис (леґенда) грецькою мовою «Господи, поможи рабові своєму ... (християнське ім’я власника) архонтові Руси». До них належить печатки Ярослава Мудрого: на лицевому боці зображення св. Юрія, а на зворотному напис: «Господи, поможи рабові своєму Георгієві архонтові». У ХІІ ст. витворився новий тип княжих печаток, що тривав приблизно до кінця ХІІІ ст., який характеризується такими ознаками: а) на лицевому боці святий однойменний князя, а на зворотному — тризуб - двозуб; б) святий однойменний і святий однойменний батька володаря на звороті; в) святий однойменний і зображення Ісуса Христа на звороті; г) святий однойменний й ініціали ІС ХС на звороті; ґ) різні зображення з поступовим переходом з грецької на староукраїнську мову та залишки грецько-руського типу, типу печатки Володимира Мономаха, на якій зображено святого Василія і грецький напис: «Печать Василія найблагороднішого архонта Руси Мономаха».

В Галицько-Волинській державі печатки з ХІІІ ст. ґрунтовно змінилися. Вони наскрізь, готичні й геральдичні, а їхні легенди — латинські. Цей новий тип перейшов пізніше до вжитку Литовсько-Руського князівства. Печатка Юрія Львовича І має на лицевому боці зображення сидячого на троні короля і латинський двокільний напис — S. (сіґіллюм) Domini Georgi Regis Rusie, а на зворотному — зображення лицаря-вершника з гербовим щитом, з династично-державним левом на лівому плечі та з корогвою в правиці і напис «S. Domini Georgi Ducis Ladimerie». Печатки князя Володислава Опольського, який правив Галичиною як намісник короля Людовика, представляє сидячого на троні монарха з мечем у правиці, між двома гербовими щитами — Шлезьку і Руси (лев), оточеного латинським написом: «Володислав Божою милістю Опольський, Вєлюнський і Руської землі дідичний володар».

На печатках литовсько-руської доби була звичайно постать сидячого князя або литовсько-руська «погонь» (геральдичне зображення лицаря-вершника з піднятим у правиці мечем і з подвійним хрестом на щиті на лівому плечі), а навколо були, як правило, розміщені гербові щити складових великих князівств (Литви, Жмуді, Волині, Києва, тощо), що відповідало печатковій легенді, з титулами даного Великого князя.

57. Методика переведення дат з юліанського на григоріанський календар. У 1582 р. папа Григорій XIII реформував цей календар і новий стиль отримав назву Григоріанського. Українці довго дотримувалися Юліанського календаря (старого стилю), хоча було кілька спроб запровадження нового стилю, який уже вживався в католицькому світі: в 1773, 1798, 1812 — за панування Польщі, Австрії, але ці спроби не вдалися. У Росії новий стиль було прийнято відразу після відділення церкви від держави: після 31 січня (1918) настало 14 лютого. У нас в Україні Григоріанське літочислення було введено Центральною Радою 1 березня 1918 р. для цивільного вжитку, а в церковному житті залишилося старе літочислення. Нині різниця в цих календарях складає 13 днів.Але при обчисленні історичних дат слід враховувати, що в XIX ст. ця різниця становила 12 днів, у XVIII ст.— 11 днів, у XVII ст.— 10 днів.

59. Нагороди СРСР періоду Великої Вітчизняної війни.. ДЕРЖАВНІ НАГОРОДИ СРСРДЕРЖАВНІ НАГОРОДИ СРСР, ордени та медалі. Д. н. СРСР — це ордени, медалі та почесні звання, встановлені відповідно до Конституції СРСР Президією ВР СРСР для відзначення окремих осіб і колективів за особливі заслуги — трудові та військові. Д. н. СРСР у правовому плані мали: кожен орден — статут, кожна медаль і почесне звання — положення, де визначався перелік заслуг, за які проводилося нагородження відзнакою, встановлювалися порядок нагородження та ін. правила. За роки рад. влади засновано 21 орден СРСР (39 знаків разом зі ступенями), 54 медалі СРСР (61 знак зі ступенями), 15 почесних звань. До початку Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 в СРСР було встановлено 5 орденів: Червоного Прапора орден (з 1 серп. 1924), Трудового Червоного Прапора орден (7 верес. 1928), Леніна орден — найвища нагорода СРСР (6 квіт. 1930), Червоної Зірки орден (6 квіт. 1930) та орден «Знак Пошани» (25 листоп. 1935; з 1988 — Пошани орден). Характерна риса нагородної системи СРСР — наявність поряд з орденами, які за міжнар. класифікацією є відзнаками найвищого рівня, ще й найвищих ступенів відзнак: звання Героя Радянського Союзу (1934), Героя Соціалістичної Праці (1938), «Мати-героїня» (8 лип. 1944), «Місто-герой» та «Фортеця-герой» (обидва 1965). Спочатку удостоєння цих звань не передбачало вручення особливих супутніх знаків. 16 жовт. 1934 засновано медаль «Золота Зірка» — для відзначення звання Героя Рад. Союзу; 22 трав. 1940 — золота медаль «Серп і Молот» — для відзначення звання Героя Соц. Праці. Високі звання, що самі є нагородою, згідно з положенням від 14 черв. 1973, доповнено нагородженням одночасно і орденом Леніна з комплектом відповідних документів — Грамотою Президії ВР СРСР, орденською книжкою. За новий подвиг героя можна було нагороджувати знову. 1942—45 за військові заслуги засновано 11 нових орденів. 20 трав. 1942 засновано орден Вітчизн. війни (1-го і 2-го ст.) для нагородження тих, хто відзначився в боях за Батьківщину проти гітлерівських загарбників. Для нагородження командирів Червоної армії (див. Радянська армія) за видатні заслуги в організації і кер-ві бойовими операціями і за досягнуті в результаті цих операцій успіхи 29 лип. 1942 засновано воєн. ордени Суворова (1-го, 2-го, 3-го ст.), Кутузова (1-го, 2-го, а 3-й ст. встановлено 8 лют. 1943) та Олександра Невського. Для нагородження офіцерів, солдатів і матросів, керівників партизан. загонів, що особливо відзначилися, 10 жовт. 1943 засновано Богдана Хмельницького орден (1-го, 2-го, 3-го ст.) — єдиний серед орденів СРСР з назвою укр. мовою на знаку. 8 листоп. 1943 засновано вищий воєн. орден — «Перемога» — орден для нагородження осіб вищого командного складу армії за успішне проведення бойових операцій , та Слави орден (1-го, 2-го, 3-го ст.) для відзначення осіб рядового і сержантського складу армії, в авіації — офіцерів у званні молодшого лейтенанта — за подвиги, проявлену мужність. Особи, нагороджені орденом Слави всіх 3-х ступенів, стали іменуватися повними кавалерами ордена Слави. Для нагородження офіцерів ВМФ за видатні успіхи у розробці, проведенні і забезпеченні мор. активних операцій, у результаті яких було досягнуто перемоги над чисельно більшими силами ворога, за особисті бойові заслуги 3 берез. 1944 засновано ордени Ушакова (1-го, 2-го ст.) і Нахімова (1-го, 2-го ст.). З метою зміцнення сім’ї, підвищення ролі жінок у вихованні дітей за важких умов війни 8 лип. 1944 засновано орден «Матигероїня» (вручення відбувається при присвоєнні звання «Матигероїня») та орден «Материнська слава» (1-го, 2-го, 3-го ст.). У повоєн. роки встановлено нові нагороди — Жовтневої Революції орден (31 жовт. 1967), Дружби народів орден (17 груд. 1972), орден «За службу Батьківщині у Збройних силах СРСР» (1-го, 2-го, 3-го ст.) — 28 жовт. 1974, Трудової Слави орден (1-го, 2-го, 3-го ст. — 18 січ. 1974), орден «За особливу мужність» (22 серп. 1988). Заг. положення про ордени, медалі і почесні звання СРСР (Указ Президії ВР СРСР від 3 лип. 1979) регламентувало своєрідну ієрархію рад. нагород. Найвищі ступені відзнак: звання Герой Рад. Союзу, Герой Соц. Праці, «Місто-герой», «Фортеця-герой», «Мати-героїня»; ордени СРСР: за революц., трудові заслуги, заслуги у захисті Вітчизни, розвиток дружби і співробітництва між народами, зміцнення миру, ін. заслуги перед д-вою і сусп-вом: ордени Леніна, Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора, Дружби народів, «Знак Пошани», Трудової Слави (3-х ст.); для нагородження за заслуги у захисті Вітчизни та ін. військ. заслуги: ордени — «Перемога», Червоного Прапора, Суворова (3-х ст.), Ушакова (2-х ст.), Кутузова (3-х ст.), Богдана Хмельницького (3-х ст.), Олександра Невського, Вітчизн. війни (2-х ст.), Червоної Зірки; «За службу Батьківщині у Збройних силах СРСР» (3-х ст.), орден Слави (3-х ст.); для нагородження матерів за багатодітність і виховання дітей: ордени «Мати-героїня», «Материнська слава» (3-х ст.). Медалі СРСР — 2 золоті (особливі відзнаки) «Золота Зірка», «Серп і Молот»; «За трудові заслуги», «За трудову доблесть», «За трудову відзнаку», «Ветеран праці»; для нагородження за заслуги у захисті Вітчизни та військ. заслуги — 9 медалей (11 разом із ступенями), за розв’язання найважливіших нар.госп. завдань — 6 медалей; для нагородження матерів «Медаль материнства» (2-х ст.); за заслуги при виконанні громадян. та службового обов’язку — 3 медалі; для нагородження за заслуги в період Великої вітчизн. війни Рад. Союзу 1941—45, при обороні, взятті і визволенні міст і територій — 18 медалей, для нагородження у зв’язку з важливими ювілейними датами в історії рад. періоду — 13 медалей. Вручення всіх Д.н. СРСР проводилося від імені і за дорученням Президії ВР СРСР в обстановці урочистості і гласності. Позбавлення Д.н. СРСР регламентувалося главою 9-ю «Положення» від 3 черв. 1979. Правила носіння орденів, медалей, знаків до почесних звань, орденських стрічок та стрічок медалей на планках та ін. знаків відзначення затверджено Указом Президії ВР СРСР 28 берез. 1980. За всіма Д.н. СРСР після проголошення незалежності України залишено їх нагородний статус. Д.н. СРСР кріпляться до одягу після Державних нагород України.

60. Предмет і завдання історичної метрології. Метрологія є наукою про історію мір та одиниць вимірювання. Її назва має грецьке походження і складається з двох слів: метро - міра, логос - наука. Як наука про міри, вона об’єднує дві дисципліни: математичну метрологію та історичну метрологію. Проте вони знаходяться у тісному взаємозв'язку. Математична метрологія є наукою про точність вимірів, яка створює одиниці вимірювання за спеціально розробленою методикою, у вигляді найточніших зразків, або еталонів. Історична метрологія є дисципліною, яка вивчає історію складання систем мір, назв одиниць вимірювання, співвідношення різних мір минулого, а також їх співвідношення з сучасними одиницями вимірювання. завдання метрології як допоміжної історичної дисципліни - встановити зв’язок і спадковість між різними видами мір. Вивчення метрології допомагає зрозуміти економіку країни в цілому, вивчити її окремі галузі, а також - технічний і технологічний рівень багатьох галузей народного господарства, який залежить і від досконалості системи мір. Знання історії мір може допомогти в експертній роботі дослідника, коли необхідно встановити дійсність історичного джерела, час його створення, а інколи й місце 61. Методика переведення дат з ери від «сотворіння світу» на еру від «Різдва Христова». На нашій землі з незапам'ятних часів існувала система літочислення від «Сотворіння світу», а еру від «Різдва Христового» запроваджено в Україні після Указу Петра І — в 1699 р. Це за українським літочисленням був 7208 р. Отже, різниця між цими календарями складає 5508 років. Складність обрахунків історичних дат для України полягає ще й у тому, що з 988 р. Новий рік починався 1 березня, а з 1492 р.— 1 вересня. Ці дві системи існували паралельно. Лише в 1582 р. почали Новий рік вважати тільки з 1 вересня. Тому для переведення літописної дати на сучасний календар треба: 1)за березневого обчислення часу, тобто до 1492 р. для подій, які відбувалися з березня по січень, відняти число 5507, бо березневе обчислення відставало від січневого на 2 місяці; 2)за вересневого обчислення подій, які відбувалися з січня по серпень, віднімається 5508; 3)коли йдеться про події з вересня по грудень, віднімається 5509.

62. Предмет і завдання семіотики. СЕМИОТИКА, наука о знаках. Семиотика появилась в начале 20 в. и с самого начала представляла собой метанауку, особого рода надстройку над целым рядом наук, оперирующих понятием знака. Несмотря на формальную институционализацию семиотики (существуют семиотическая ассоциация, журналы, регулярно проводятся конференции и т.д.), статус ее как единой науки до сих пор остается дискуссионным. Идея создания науки о знаках возникла почти одновременно и независимо у нескольких ученых. Основателем семиотики считается американский логик, философ и естествоиспытатель Ч.Пирс (1839–1914), который и предложил ее название. Пирс дал определение знака, первоначальную классификацию знаков (индексы, иконы, символы), установил задачи и рамки новой науки. Семиотические идеи Пирса, изложенные в очень нетрадиционной и тяжелой для восприятия форме, да к тому же в далеких от круга чтения ученых-гуманитариев изданиях, получили известность лишь в 1930-х годах, когда их развил в своем фундаментальном труде другой американский философ – Ч.Моррис, который, кроме всего прочего, определил и структуру самой семиотики. Дальнейшее развитие подход Пирса получил в работах таких логиков и философов, как Р.Карнап, А.Тарский и др.