logo
ВОПРОС-ОТВЕТ_Сокращенный_2012

2. Класифікація засобів повітряного нападу.

До аеродинамічних засобів повітряного нападу відносяться літальні апарати, що здійснюють політ в порівняно щільних шарах атмосфери відповідно до законів аеродинаміки.

Унаслідок того, що зі збільшенням висоти польоту щільність повітря істотно зменшується, відповідно зменшуються та виникаючі в польоті аеродинамічні піднімальні сили. Політ, обумовлений тільки впливом аеродинамічних піднімальних сил, можливий до висот 35 ... 40 км.

Літальні апарати військового призначення класифікуються :

за способом польоту на балістичні, аеродинамічні, аеростатичні;

за способом управління — пілотовані й безпілотні;

за місцем базування — повітряного, морського і наземного;

за цільовим призначенням — розвідувальні, ударні, радіоелектронної боротьби, навігаційні, багатоцільові, ППО, спеціальні та інші;

за рівнем розв'язуваних задач — стратегічні, тактичні та інші.

Окремі модифікації літальних апаратів, у свою чергу, можуть підрозділятися за принципом дії, конструктивним рішенням, способам бойового застосування та інших ознак.

Звичайно, класифікація зразків озброєння і військової техніки виробляється так, щоб групи, що утворилися при цьому, були по можливості рівними і, що найкраще, відбивали зміст цієї групи.

За прогнозами військових фахівців і різних організацій, у період до 2020 року найбільше значення, як і раніше, будуть мати пілотовані літальні апарати військового призначення.

У залежності від наявності екіпажа АЗПН поділяються на

пілотовані та безпілотні.

У залежності від призначення та підпорядкованості тому чи іншому командуванню пілотовані АЗПН у більшості країн підрозділяють:

на стратегічну (далеку) авіацію – важкі та середні стратегічні бомбардувальники, стратегічні літаки-розвідники;

на тактичну (фронтову) авіацію – багатоцільові тактичні винищувачі, винищувачі-бомбардувальники, винищувачі ППО, штурмовики;

на авіацію військово-морських сил – палубну (штурмову, винищувальну, протичовневу, розвідувальну), базову, а також морську піхоту;

на військово-транспортну авіацію;

на армійську (військову) авіацію – бойові вертольоти, багатоцільові вертольоти, транспортно-десантні вертольоти, вертольоти розвідки й радіоелектронної боротьби, літаки армійської авіації;

на спеціалізовані літаки – літаки далекого радіолокаційного виявлення й управління, літаки – повітряні командні пункти, літаки-розвідники, літаки радіоелектронної боротьби, літаки-заправники.

Безпілотні АЗПН підрозділяють:

на безпілотні літаки з програмним управлінням чи дистанційно пілотовані (багаторазового й одноразового застосування);

керовану ракетну зброю;

на крилаті ракети;

на планеруючі бомби й бомбові касети.

Основними принципами застосування АЗПН є:

раптовість застосування;

масування сил і засобів;

взаємодія родів авіації між собою й іншими АЗПН;

безперервність дії;

централізоване управління силами та засобами;

зосередження зусиль по цілях.

Раптовість є основною й вирішальною умовою застосування АЗПН. Вона забезпечує захоплення ініціативи та нанесення вирішального пораження противнику в короткий термін з мінімальними втратами для себе.

Максимальне масування сил і засобів може забезпечити найбільшу ефективність застосування АЗПН, тому що сторона, що обороняється, у цьому випадку буде поставлена в найбільш складні умови. Зосередження зусиль на головних напрямках дозволяє ще більше звеличити щільність удару на цих напрямках.

Постійна та тісна взаємодія є необхідною умовою досягнення успіху у виконанні поставленого завдання. З цією метою нанесення ударів по військових об’єктах здійснюється за єдиним замислом і планом.

Безперервність дії АЗПН дозволяє впливати на противника з метою вимотування сил ППО, заборони проведення відбудовних робіт, а також підтримки високого рівня руйнувань військових об’єктів. Безперервність забезпечується підготовленістю АЗПН до нанесення ударів вночі і вдень з високою напруженістю дій авіації. Під напруженістю дій авіації розуміється мінімально встановлена кількість літако-вильотів за визначений час (добу, тиждень, місяць).

Централізоване управління всіма силами авіації дозволяє найбільш успішно застосовувати авіацію, здійснювати тісну взаємодію родів авіації та зосередження зусиль на головних напрямках.