3.1. Загальні положення. Питання моніторингу викладені у „Положенні про моніторинг потенційно небезпечних об'єктів” затвердженому наказом мнс України від 06.11.2003 № 425.

Це Положення визначає загальні засади моніторингу потенційно небезпечних об'єктів та порядок його здійснення у межах завдань єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру.

Мета моніторингу ПНО – отримання даних про поточний стан ПНО та актуалізація інформації, що міститься у базі даних Державного реєстру потенційно небезпечних об'єктів для запобігання надзвичайним ситуаціям та мінімізації їх наслідків.

Моніторинг ПНО передбачає спостереження за якісними і кількісними параметрами стану ПНО, збирання, оброблення, передавання та збереження інформації про стан ПНО.

При розгляді третього навчального питання використано терміни, що вживаються у такому значенні:

суб'єкт моніторингу потенційно небезпечних об'єктів – юридична або фізична особа, яка здійснює визначені цим Положенням функції щодо моніторингу ПНО;

відповідальні особи ПНО – юридичні та фізичні особи, які є власниками ПНО, або за якими ці об'єкти закріплені на правах повного господарського відання, або оперативного управління чи перебувають у їх володінні та користуванні.

Суб'єктами моніторингу ПНО є:

Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

центральні та місцеві органи виконавчої влади, установи і організації, яким підпорядковані ПНО;

Державний департамент страхового фонду документації (далі – Департамент СФД) та підпорядковані йому установи;

уповноважені органи з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій;

відповідальні особи ПНО.

Здійснення моніторингу ПНО забезпечує інформаційна підсистема моніторингу стану потенційно небезпечних об'єктів, яка є складовою частиною Реєстру і ґрунтується на таких принципах:

максимального використання існуючих організаційних структур суб'єктів моніторингу ПНО та єдиної державної системи;

узгодженості нормативно-правового та організаційного забезпечення діяльності суб'єктів моніторингу;

сумісності технічного, інформаційного і програмного забезпечення суб'єктів моніторингу, що використовуються ними для виконання завдань моніторингу ПНО.

Моніторинг ПНО спрямовується на підвищення рівня знань про потенційну небезпеку об'єктів моніторингу та поліпшення інформаційного обслуговування користувачів Реєстру.

Стан ПНО визначається якісними та кількісними параметрами, що характеризують техногенні та природні чинники потенційної небезпеки.

До техногенних чинників потенційної небезпеки належать:

небезпечні продукти та речовини (хімічні, вибухові, займисті, радіаційні, біологічні тощо);

підвищені тиск та температура, які різко відрізняються від тиску та температури оточуючого середовища;

речовини з токсичними продуктами згоряння;

незадовільний стан обладнання, будов і споруд тощо.

До природних чинників потенційної небезпеки належать небезпечні природні явища (зсуви, обвали, просідання ґрунту, підтоплення тощо).

Для здійснення моніторингу ПНО розроблюється регламент моніторингу ПНО, який містить переліки якісних і кількісних параметрів, що визначають стан ПНО і підлягають систематичному спостереженню. Регламент установлює терміни подання інформації про стан ПНО та інші умови проведення моніторингу.

Контроль за додержанням Регламенту здійснюють уповноважені органи з питань НС та ЦЗН та Департамент СФД.

До нормативно-правових посилань відносяться:

Положення про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 року № 1198 (1198-98-п );

Положення про Державний реєстр потенційно небезпечних об'єктів, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 року № 1288 ( 1288-2002-п );

Положення про паспортизацію потенційно небезпечних об'єктів, затверджене наказом МНС України від 18 грудня 2000 року № 338 (z0062-01) і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 24 січня 2001 року за № 62/5253.