1.Основи наступу.

Наступ є одним з основних видів бою. Він проводиться з метою розгрому противника й оволодіння важливими об'єктами, районами місцевості. Наступ полягає в ураженні противника всіма наявними способами, рішучою і стрімкою атакою на всю глибину його оборони, знищенням чи полоном живої сили, захопленням зброї, військової техніки і намічених об'єктів місцевості.

Особовий склад відділення (танка) і взводу, використовуючи результати вогневої поразки противника, повинний вести наступ з повною напругою сил, безупинно вдень і вночі, у будь-яку погоду й у тісній взаємодії з іншими підрозділами знищувати противника, що обороняється.

У залежності від обстановки і поставлених задач наступ може вестися на противника, що обороняється, наступаючого противника, або на противника який відходить.

Наступ на противника, що обороняється, здійснюється з положення безпосереднього зіткнення з ним або з ходу.

Наступ на наступаючого противника ведеться шляхом зустрічного бою.

Наступ на противника, що відходить, здійснюється шляхом його переслідування.

Наступ на противника, що обороняється, з положення безпосереднього зіткнення з ним здійснюється в заздалегідь створеному бойовому порядку після необхідного перегрупування. Сутність цього способу наступу полягає в тому, що підрозділи завчасно і потай займають вихідне положення і після потужної вогневої підготовки й ударів авіації переходять в атаку. При такому способі переходу в наступ дається можливість краще вивчити оборону противника і місцевість, детально підготувати наступ у всіх ланках, надійно придушити оборону вогнем усіх засобів, а також досягти одночасного переходу танків і піхоти в атаку.

Для заняття вихідного положення використовуються наявні траншеї, окопи й укриття або обладнаються нові. Вихідне положення займається по схованих шляхах і ходам сполучення, як правило, у нічний час або в інших умовах обмеженої видимості, щоб противник не виявив підготовки до наступу.

Вихідне положення звичайно займається в ніч перед атакою або за добу до її початку.

Наступ з ходу, як правило, може здійснюватися з вихідного району, з маршу, або в ході розвитку бойових дій. Він найбільшою мірою забезпечує скритність підготування, раптовість дій і найменшу уразливість від вогню противника. У той же час він вимагає: вмілої організації наступу; чіткої взаємодії під час висування до оборони противника і розгортання для організованого переходу в атаку; додаткової витрати сил особового складу, підвищеної витрати пального і моторесурсів ще до початку бою.

Сутність цього способу наступу полягає в тому, що підрозділи в призначений час під прикриттям вогню артилерії, ударів авіації висуваються з вихідного або інших районів, послідовно розгортаються з похідного в передбойовий і бойовий порядки і з ходу у встановлений час «Ч» атакують передній край оборони противника.

Артилерія і міномети, що беруть участь у вогневій підготовці, займають вогневі позиції з таким розрахунком, щоб бути готовими до ведення вогню до її початку. Завчасно висуваються також підрозділи протитанкових, зенітних засобів і спостережний пункт.

Вихідної район – призначається для підготовки підрозділів до наступу. Знаходиться на віддаленні 20-40 км від переднього краю оборони противника.

З метою забезпечення організованого виходу підрозділів до переднього краю оборони противника, їх своєчасного розгортання в передбойовий і бойовий порядки, для зручності управління ними в ході висування - на маршруті руху призначаються вихідний пункт, рубежі розгортання в ротні і взводні колони, рубежі спішування і переходу в атаку.

Вихідний пункт знаходиться на віддаленні 5-10 км від вихідного району. Призначається для своєчасного початку висування з вихідного району, повинен забезпечити побудову і витягування похідної колони батальйону і досягнення встановленої швидкості руху.

Рубіж розгортання в ротні колони (4-6 км від переднього краю оборони противника) в залежності від умов місцевості призначається на видаленні, що забезпечує безпеку підрозділів від поразки їх вогнем прямою наводкою гармат, танків і ПТКР противника.

Рубіж розгортання у взводні колони (2-3 км від переднього краю оборони противника) призначається по можливості за складками місцевості поза досяжністю вогню протитанкових засобів ближнього бою.

Рубіж переходу в атаку вибирається так, щоб висування до нього механізованих і танкових підрозділів відбувалося потай, а видалення його забезпечувало ведення дійсного вогню з основних видів зброї і дозволяло підрозділам неспинно на максимальній швидкості досягти переднього краю оборони противника в зазначений час («Ч»). Він може призначатися на видаленні до 600 м від переднього краю оборони противника, а іноді і більш. Його мінімальне видалення повинно виключати поразку підрозділів , що атакують, уламками від розривів снарядів своєї артилерії. З підходом до рубежу переходу в атаку підрозділи розгортаються в бойовий порядок.

При атаці в пішому порядку призначається рубіж спішування. Він призначається якнайближче до переднього краю оборони противника, звичайно в місцях, укритих від вогню його кулеметів і протитанкових засобів ближнього бою .

Атака полягає в стрімкому і нестримному русі танкових і механізованих підрозділів у бойовому порядку в сполученні з інтенсивним вогнем танків, БТР (БМП), а в міру зближення із противником і з інших видів зброї з метою його знищення (розгрому).

Рубіж безпечного віддалення від вибухів своїх снарядів – до 200 м для танків, до 300 м для БТР (БМП) та до 400 м для піхоти, що спішена.

Досвід бойових дій та навчань свідчить, що чим більш стрімка атака, тим більше розгубленість противника. Чім швидше підрозділи зблизяться з ним, тим менше втрат, тим ближче успіх. Атака - це самий напружений момент бою.

Атака на противника, що обороняється, може здійснюватися в пішому порядку або на БТР (БМП). Атака в пішому порядку здійснюється в тому випадку, коли оборона противника подавлена ненадійно. Атака на БТР (БМП) проводиться у випадках, коли противник надійно подавлений і не здатний зробити значного опору. Частіше усього вона проводиться в глибині оборони противника і можлива на відкритої місцевості.

Розгром противника, що протистоїть, здійснюється, як правило, шляхом послідовного вогневого ураження його підрозділів першого ешелону, другого ешелону, резервів і рішучого наступу механізованих (танкових) підрозділів на своєму фронті наступу і оволодінні вказаним районом (рубежем).

Наступ повинен проводитися в високому темпі, без зупинок, вдень і вночі, з швидким переносом зусиль в глибину, з широким застосуванням обхватів і обходів противника, нанесенням йому одночасних ударів з фронту, тилу і з повітря, розчленовуванням і знищенням противника по частинам.

Для успішного досягнення мети наступу на напрямку зосередження основних зусиль створюється і постійно підтримується перевага в силах і засобах над противником. В рішучі моменти бою здійснюється маневр, масується вогонь артилерії і інших засобів ураження, а також застосовуються тактичні повітряні десанти, другі ешелони і резерви.

В сучасних умовах одночасне вогневе ураження противника на всю глибину його бойового порядку, надійне придушення його протитанкової оборони і стрімкі дії механізованих і танкових підрозділів, повітряних десантів при підтримці авіації і вогню артилерії ускладнюють організований опір противника, забезпечують високі темпи наступу, сприяють завершенню розгрому противника, захопленню його озброєння, бойової техніки і оволодінні важливими районами (рубежами) місцевості.

Наступ на противника, що обороняється починається звичайно з прориву його оборони.

Сутність прориву полягає у зломі оборони противника ударами всіх видів озброєння і рішучою атакою механізованих і танкових підрозділів на вузькій ділянці, в створенні пролому в обороні і наступному його розширенні в сторони флангів і в глибину.

Розвиток засобів збройної боротьби і оснащення загальновійськових підрозділів більш потужною артилерією, значною кількістю танків, БМП і БТР оказали істотний вплив на способи дій військ при прориві оборони противника.

В операціях Другої Світової війни для прориву оборони наступаючий зосереджував на вузьких ділянках фронту, в умовах безпосереднього зіткнення з противником, великі маси артилерії, танків і піхоти, створюючи тактичні щільності 200-300 гармат і мінометів, 25-30 танків і САУ, 3-4 стрілкових батальйони на один кілометр ділянки прориву. На протязі першого дня наступу стрілкові підрозділи, посилені танками і артилерією, послідовно знищували противника, що протистоїть і створювали порівняно вузький пролом в його обороні глибиною 6-8, а інколи 12-16 км. Для розвитку успіху, що вони досягли в прорив вводилися рухомі групи військ, які частіше всього завершували прорив, а потім розвивали наступ в глибину.

В сучасних умовах прорив може здійснюватися механізованими і танковими підрозділами першого ешелону з висуванням із глибини з розгортанням підрозділів в бойовий порядок для атаки з ходу, на більш широкій ділянці, а в ряді випадків і у всій смузі наступу при менших, чим раніше щільностях сил і засобів, що сприяє досягненню раптових ударів військ.

Прорив буде рішуче розвиватися підрозділами першого (другого) ешелону як в глибину, так і в сторони флангів при широкому застосуванні тактичних повітряних десантів і рейдових загонів. Дії підрозділів будуть носити ярко виражений маневрений характер.

Для досягнення мети наступу в короткі терміни підрозділи повинні діяти рішуче і сміливо по напрямкам без зупинок, щоб не дати можливості противнику закріпитися і організувати оборону на проміжних рубежах. У випадку відходу противника наступаючі підрозділи самостійно, без затримки переходять до переслідування з метою його повного розгрому.

У визначенні способів досягнення мети наступу особливе значення має мистецтво командирів і штабів по підготовці бою, нанесенні раптових потужних ударів, підтримці переваги над противником в вирішальних місцях і в потрібний час, в здійсненні сміливого маневру підрозділами і вогнем, випередженні противника в нарощуванні зусиль, оточенні і знищенні його військ по частинам.