1. Основи оборони.
Оборона - вид бою, який застосовується з метою відбиття наступу переважаючих сил противника, нанесення йому значних втрат, утримання зайнятих позицій і створення умов для переходу в рішучий наступ.
Уміло використовуючи умови місцевості, вогневі засоби, особливо протитанкові, бронетранспортери (БМП), а також загородження, підрозділи здатні в короткий термін організувати міцну оборону. Заняття вигідних для оборони природних рубежів, використання захисних властивостей місцевості, її інженерне устаткування дають тим, хто обороняється ряд вогневих і тактичних переваг, при вмілому і своєчасному використанні яких оборона може протистояти наступу переважаючих сил.
Підрозділи повинні завзято обороняти позиції, що займаються, навіть поза тактичним зв’язком із сусідами й в оточенні. Підрозділ не має права залишати позицію, опорний пункт або рубіж і відходити без наказу старшого командиру.
У обороні стійкість і самовладання кожного солдата мають вирішальне значення. Історія Другої Світової війни має чимало прикладів, коли солдати, що проявили самовладання і стояли на смерть, відбивали атаки значно переважаючих сил противника. Так було, наприклад, 16 листопада 1941 року. У роз’їзду Дубосеково (під Москвою), коли 28 гвардійців - панфілівців, знаходячись в обороні, відбили кількаразові атаки 50 танків противника.
У битві під Курськом у липні 1943 р. на один із батальйонів 676-го стрілецького полку наступало до трьох піхотних батальйонів і 60 танків противника. Атаки противника тривали одна за іншою через кожні 30-40 хвилин. Завзято оборонялися відділення і взводи. Противник поніс великі втрати в піхоті і танках, але не пройшов.
Умови переходу підрозділів до оборони. Перехід до оборони може здійснюватися в різних умовах обстановки. Під умовою переходу підрозділів до оборони звичайно розуміється конкретна тактична обстановка (положення, стан і характер дій противника, своїх підрозділів, а також сусіді, умови місцевості й ін.),у якої організується перехід до оборони підрозділів. З всіх елементів обстановки визначальний вплив на умови переходу підрозділів до оборони робить противник.
Оборона може підготовлятися завчасно або організовуватися в ході бою в умовах безпосереднього зіткнення з противником.
В умовах безпосереднього зіткнення з противником підрозділи можуть переходити до оборони із метою:
відбиття контратак переважаючих сил противника в ході наступу; для закріплення й утримання захоплених рубежів;
для прикриття флангу на напрямку, з якого загрожує противник;
у результаті невдалого зустрічного бою з переважаючими силами противника.
Перехід до оборони в умовах безпосереднього зіткнення з противником є найбільше складним. Він буде здійснюватися, як правило, під впливом вогню противника, при постійній загрозі його нападу, при наявності відкритих флангів і стиків, часто на невигідної для наступаючого місцевості. Крім того, підрозділи спочатку будуть змушені оборонятися в тому угрупуванні сил і засобів, у якій вели наступ.
В умовах відсунення зіткнення з противником підрозділи можуть переходити до оборони:
- при обороні в другому ешелоні;
при переході до оборони під прикриттям підрозділів, що обороняються в смузі забезпечення;
при обороні морського узбережжя, де очікується висадка морського десанту;
для прикриття державної кордону.
Перехід до оборони в умовах відсунення зіткнення з противником з противником або завчасно створює найбільш сприятливі умови для організації і підготовки оборони .Командири підрозділів будуть мати, як правило, більше часу, кращі умови для організації оборони, а особовий склад - для інженерного обладнання позицій і опорних пунктів. У такій обстановці з метою прискорення інженерних робіт може широко застосовуватися інженерна техніка. Однак і в цих умовах необхідно постійно враховувати, що противник може застосувати зброю масового ураження, піддати опорні пункти обстрілу артилерією або ударам авіації, висадити в глибині оборони тактичні повітряні десанти або диверсійно-розвідувальні групи. Все це вимагає організації безупинного спостереження, безпосередньої охорони і маскування позицій, що займаються, підтримки особового складу в постійній готовності до бою.
Вимоги, які пред’являються до оборони:
Оборона повинна бути стійкої й активної, здатної відбити удари противника з застосуванням усіх видів зброї.
Стійкість і активність оборони досягаються:
витримкою, стійкістю і завзятістю підрозділів, що обороняються, при відбитті атак противника, їх високим моральним духом;
досконало організованою обороною і системою вогню;
швидким знищенням противника, що вклинився в оборону;
умілим використанням вигідних умов місцевості, її інженерним устаткуванням і ретельним маскуванням;
виконанням заходів щодо захисту від зброї масового ураження, підготуванням особового складу до ведення бою на зараженій місцевості на протязі тривалого часу;
чіткою взаємодією;
усебічним забезпеченням бою і умілим керуванням підрозділами.
Послідовність і способи розгрому противника.
Можливості досягнення мети оборони, тобто відбиття наступу переважаючих сил противника, обумовлюється перш за все тим, що ті хто обороняється має ряд сильних сторін, що полягають в наступному.
Підрозділи, що обороняються у порівнянні з тими, що наступають, можуть більш ефективно використовувати захисні властивості місцевості і підготувати їх в інженерному відношенні. Найпростіші фортифікаційні споруди знижають уразливість, а отже, і втрати особового складу і бойової техніки від звичайних засобів ураження, що застосовуються противником, в сім разів і більше. Ті, хто обороняється, вибирають місце для бою, тобто вигідні по умовам місцевості рубежі і райони, можуть надійніше здійснювати маскування, скриваючи дійсне і показуючи хибне розташування, краще вивчити місцевість і підготувати маневр.
Для боротьби з противником, особливо з його танками, ті, що обороняються можуть широко застосовувати мінно–вибухові загородження, в той час як у наступаючих їх застосування обмежено.
Способи досягнення мети оборони залежать від конкретних умов обстановки і визначаються перш за все порядком застосування засобів ураження і характером дій загальновійськових підрозділів. Вибраний варіант зриву або відбиття наступу противника, його вогневого ураження, утримання важливих районів, проведення контратак і розгрому противника, що вклинився, складають спосіб розгрому противника.
Основу способу розгрому противника складає ураження противника зосередженим, масованим, загороджувальним вогнем артилерії і вогнем прямою наводкою всіх видів зброї, а також ударами авіації, упорне утримання важливих районів оборони і розгром противника, що вклинився в оборону, контратаками механізованих і танкових підрозділів.
В способах досягнення розгрому противника важливу роль грає нанесення переважаючим силам противника значних втрат по його головному угрупуванню, особливо по його танкам. Танки противника уражаються в районах зосередження, при висуванні до переднього краю, на рубежах розгортання , в вихідному положенні для наступу і при вклиненні в глибину оборони.
В способах розгрому противника передбачається нанесення максимального ураження противнику, що наступає, особливо при відбитті атак його танків і БМП (БТР), вогнем всіх видів зброї, в тому числі високоточної. Танки та інші броньовані бойові машини противника знищуються ПТКР, танками, БМП, гарматами, протитанковими гранатометами, бойовими вертольотами, вогнем артилерії і ударами авіації.
Розгром противника досягається також широким маневром вогнем і підрозділами. Маневр дозволяє тим, хто обороняється досягти співвідношення, яке необхідно для відбиття атак противника, і тим самим стабілізувати положення на вирішальних напрямках, а також добитися переваги над ним на напрямках контратак і знищити противника, який вклинився в оборону.
Маневр вогнем здійснюється для одночасного або послідовного його зосередження по важливим цілям противника, що наступає або розосередження для одночасного або послідовного ураження декількох цілей противника.
Маневр силами і засобами застосовується:
для закриття проломів, що з’явилися в бойових порядках;
для заміни підрозділів, що втратили боєздатність;
для протидії прориву військ противника в глибину і в сторони флангів;
для посилення підрозділів, що понесли тяжкі втрати;
для створення угрупувань, що призначені для проведення контратак.
Здійснюється маневр перш за все розміщеними в глибині оборони другими ешелонами і резервами, а також силами і засобами з не атакованих противником напрямків.
В способах розгрому противника важливе значення приділяється контратакам. Це обумовлюється великою кількістю танків у загальновійськових підрозділах, яки складають основу контратакуючих військ.
Способи розгрому противника передбачають також міцне утримання важливих районів, які звичайно включають вигідні в тактичному відношенні пункти і ділянки місцевості, що знаходяться на напрямку наступу противника. Утримуючи ці райони, підрозділи, що обороняються, сковують маневр противника, ускладнюють розвиток його наступу в глибину і в сторони флангів і тим самим складають вигідні умови для нанесення противнику найбільших втрат всіма видами зброї, а також для здійснення необхідного маневру в ході бою.
З усього вище сказаного слідує, що в способах розгрому противника, утримання важливих районів місцевості тепер засновується не тільки на використанні бойових можливостей розміщених в них сил і засобів, але і на широкому маневрі вогнем і підрозділами, розміщеними поза цими районами, а також на контратаках.