Підземелля монастиря капуцинів xviiі – хіх ст.

Монастир капуцинів, будівлі якого є основою сучасних корпусів Острозької академії, почав функціонувати в Острозі з середини XVIII ст. Назва ордену капуцинів походить від італ. “capuccio”, що означає “капюшон”, і пов’язана з тим, що в монахи цього ордену носили специфічні темно-коричневі сутани з довгими капюшонами. Девізом ченців було: “Нічого собі, все людям”. Вони організовували обіди, допомагали хворим, бідним незалежно від їх віросповідання (в Острозі в цей час жило багато католиків, православних, євреїв, мусульман, протестантів). Саме тому мешканці міста прихильно ставились до монахів. Після польського повстання 1831р. монастир закрили, а ченців вигнали, не давши навіть часу зібрати свої речі. Як свідчить у своїх записах очевидець, острожани настільки любили капуцинів, що проводжали їх, ставши навколішки по обидві сторони дороги на Староконстянтинів, якою вони йшли, і плакали.

Підземелля монастиря має більш давню історію. Невідомий точний час їх будівництва. Вважається, що під Острогом існує ціле “підземне місто”, створене ще в XIV-XV ст. з метою захисту мешканців під час численних нападів кочівників. Ймовірно, що підземелля капуцинів входить до цього загальноміського комплексу. Дослідники припускають, що воно з’єднане з підвалами замку князів Острозьких і навіть з підвалами Межирицького монастиря (за 2 км від Острога).

Є версія, що існували підземні сходи, які з’єднували безпосередньо костел та підземелля. Спочатку меса за упокій душі померлого здійснювалась в костелі, тоді труну заносили до підвалів у центральне приміщення, яке носить назву “мартірі”, і ще раз відспівували. По боках “мартірі” знаходяться окремі своєрідні кімнати, менші за розмірами (“крипти”), куди власне і заносили труни. Вхід в крипту замуровували.

Існує згадка українського історика Миколи Костомарова про ці місця. В кінці ХІХ ст. російські солдати грабували приміщення підземель і викидали прах монахів з трун, шукаючи коштовності. Костомаров певний час перебував тут по дорозі до Рівного. Він згадував, що одного разу, коли солдати розбили вхід в крипту і відкрили труну, то виявили в ній тіло жінки неземної вроди, яке виглядало так, ніби вона померла вчора. Правда, за кілька хвилин через доступ повітря від тіла лишилися одні кістки, однак цей факт є свідченням унікального вміння капуцинів хоронити людей так, що їхні тіла дуже довго зберігалися. На кам’яній плиті поряд з труною вказувалось, що це графиня Сосновська, яка померла ще в 1633р. (родичка скульптора зі світовим іменем Оскара Сосновського). Якщо виходити з цих даних, то бачимо, що на початку XVII ст. підвали вже існували. Наявність власне жіночого захоронення в підвалах чоловічого монастиря пояснюється традицією монастирів хоронити в своїх стінах фундаторів і меценатів. Вважалося, що це полегшує їхню участь на небесах.

Побутує думка, що від тіл напівсвятих людей, як називають монахів, може йти тільки позитивна енергетика. Якщо людина вірить в це, вона обов’язково щось відчує, але для цього потрібний специфічний стан душі, який наступає тільки після довгої щирої молитви. Безперечно, присутня якась містика в підвалах монастиря, яку неможливо пояснити законами фізики і логіки; є випадки зцілення людей від хвороб, тут часто “відмовляються” працювати відеокамери, фотоапарати тощо.