Військові аеродроми

методичка

3.2 Нормативні вимоги до поздовжніх профілів

1. Мінімальні радіуси кривизни в поздовжньому профілі мають дорівнювати 6000-8000 м. Якщо крок проектної лінії дорівнює 50 м, кривизна визначається розміром різниці суміжних ухилів відповідно в границях 0,008-0,006. Бажано, щоб злами не розташовували ближче ніж 200 м один від одного, що забезпечить кращі умови експлуатації. Кількість зламів проектної поверхні має бути мінімальною. Зустрічні ухили допустимі, як правило, тільки у разі переходу через головні тальвеги і вододільні ділянки. Кількість хвиль у поздовжньому профілі має бути не більше двох-трьох.

2. Максимальні поздовжні ухили для кінцевих ділянок злітно-посадкової смуги (завдовжки 1/4 довжини смуги) обмежуються значенням, що дорівнює 0,015. Тут доцільні ділянки, близькі до горизонтальних або з невеликими висхідними ухилами до 0,005. Спадні ухили допустимі у разі забезпечення вільних повітряних підходів.

3. Для середньої частини злітно-посадкової смуги (1/2 її довжини) максимальні ухили на невеликих (до 200-300 м) ділянках і тільки в крайніх випадках за складних рельєфних умов, різкому зростанні обємів земляних робіт у разі менших ухилів, терміновості будівництва допустимі до 0,025.

4. Мінімальні поздовжні ухили покриттів на польових аеродромах не обмежуються, оскільки водовідвід з їхньої поверхні забезпечується за рахунок поперечних ухилів. Рекомендується, щоб протяжність ділянок без ухилів не перевищувала 200-300 м, тому що при більшій довжині може бути утруднений водовідвід із відкритих грунтових лотків. Довжина ділянок без поздовжнього ухилу може бути збільшена за наявності водовідвідних пристроїв (колекторів, колодязів) у злітно-посадковій смузі.

5. Проектний поздовжній профіль покриття має бути перевірений на взаємну видимість із двох точок, розміщених на висоті 3 м від поверхні землі (покриття) на відстані 1000 м один від одного. Перевірку здійснюють за допомогою нанесеної на кальку січної лінії в масштабі вертикального профілю, що перевіряється.

Побудову на вертикальному профілі лінії, яка характеризує проектне положення осі покриття, здійснюють з дотриманням викладених вимог і у відповідному вертикальному масштабі. Під час побудови застосовують практичні прийоми, що дозволяють виконувати попереднє нанесення проектного поздовжнього профілю:

на ділянках із приблизно однаковими поздовжніми ухилами ґрунтової поверхні визначають загальний поздовжній ухил, проектний профіль розміщають на середньому узвишші біля 0,7-0,8 м;

у разі переходу через головні тальвеги і водорозділи положення проектного профілю вибирають із врахуванням бажаних змін рельєфу, тобто зі змякшенням ухилів, зміною кутів, з виходом злітно-посадкової смуги на водороздільну ділянку - видаленням горбів, що перешкоджають забезпеченню видимості та ін.;

перевіряють можливість зменшення числа зламів; зміну поздовжнього ухилу встановлюють, як правило, на пікетах або полупікетах; значення призначуваних поздовжніх ухилів округляють до цілих тисячних часток.

Нанесене на креслення проектне положення поздовжнього профілю перевіряють на дотримання нормативних вимог. У процесі перевірки ведуть уточнення положення профілю;

перевірку профілю на витримування ухилів, кривизни і забезпечення видимості доповнюють такими перевірками: положення низу покриття щодо сталого рівня ґрунтових вод (особливо на виїмках і по верхній бровці односхилих покриттів); положення верхньої і нижньої бровок на кожному пікеті щодо ґрунтової поверхні; загальних рішень рельєфу летовища і поверхневого водовідводу; умови примикання торців злітно-посадкової смуги до ґрунтової поверхні кінцевих смуг безпеки.

Після перевірок і уточнення профілю на кожному пікеті обчислюють проектні відмітки, за якими викреслюють проектний профіль. Ці відмітки і профіль використовують потім для графоаналітичної побудови проектних оцінок горизонталей на плані літної смуги, а пізніше - для розробки робочих креслень.

Побудову проектних горизонталей починають з перенесення на план точок, у яких горизонталями проектного профілю перетинається вісь злітно-посадкової смуги (рис. 3.2).

Рис. 3.2. Схема графічної побудови горизонталей на частині твердої злітно-посадкової смуги: 1 - тверде покриття; 2 - ґрунтова основа

Зазначимо, що горизонтальні проекції відрізків між цими точками дорівнюють розмірам dx, обчисленим при проектних ухилах ix для кожної з ділянок. У разі масштабу 1:5000 і перетину горизонталей, що дорівнює 0,5 м, розмір у міліметрах:

dx =;

dx =;

dx =.

На плані також фіксують границі ділянок з однаковими поздовжніми ухилами, місця переходів між одно- і двосхилими профілями, а також положення гребеня покриття на цих ділянках.

Знаючи оцінки винесених на вісь точок, для кожної з ділянок злітно-посадкової смуги можна побудувати відповідні проектні горизонталі. Під час побудови слід враховувати такі міркування:

горизонталі на односхилих ділянках покриття представлені відрізками на всю ширину покриттів;

горизонталі на двосхилих ділянках будують симетричними до осі злітно-посадкової смуги;

горизонталі на перехідних ділянках продовжуються по трапецієподібній частині до гребеня покриття. На трикутній частині (рис. 3.3) доцільно на границях ділянки обчислити оцінки і визначити положення горизонталей інтерполяцією;

Рис. 3.3. Схема побудови горизонталей ґрунтових лотків у разі двосхилого профілю покриття

у разі витримування ухилу іу по всій довжині злітно-посадкової смуги горизонталі будуть розташовуватися поперек осі покриття на однаковому віддалені dy одна від одної;

у межах покриття неможливий розрив горизонталі, границя ділянок з рівними ухилами характеризує злам горизонталей (він тим більший, чим більший розмір і);

під час побудови горизонталей на зламах виходять із приналежності точок на границі обох сусідніх ділянок, що дозволяє починати побудову горизонталей від будь-якої точки, відмітка якої відома; від такої точки уздовж вісі відкладається розмір dх (для відповідного ухилу іх), а поперек осі - dy; зєднання точок початку і кінця побудови покаже положення проектної горизонталі.

Після нанесення горизонталей на поверхню злітно-посадкової смуги будують проектні горизонталі на ґрунтових поверхнях, що примикають до смуги, витримуючи відповідні норми і вимоги. Під час побудови горизонталей на ґрунтових узбіччях, що примикають до нижньої бровки покриття (і до обох бровок, якщо не передбачається ґрунтового лотка уздовж злітно-посадкової смуги), враховують доцільність збільшення швидкості стікання по ґрунту. У звязку з цим зазвичай на крайках покриття вводять відповідний злам горизонталей. Креслення проектних горизонталей ґрунтових лотків враховує перевищення крайки покриття над дном ґрунтового лотка не менше ніж на 40-50 см.

По можливості під час проектування витримують постійну глибину лотка і паралельність осі лотка, крім покриття в плані. Передбачають забезпечення швидкого стікання розрахункового обєму поверхневих вод, що притікають до лотка, зберігання розрахункової швидкості стікання в лотку або поступове збільшення швидкості до водоприймальних пристроїв. З цією метою уздовж лотка передбачають ухили не нижче ніж 0,005, а максимальні ухили не повинні перевищувати допустимих за швидкістю розмивання. Передбачають також попередження скупчування води в лотку поблизу покриття, особливо біля твердої злітно-посадкової смуги. Для зберігання постійної глибини лотка горизонталі лотка наносять керуючись положенням проектних горизонталей на крайках покриття. Наприклад, для створення лотка глибиною 50 см горизонталь, що лежить нижче 22,0 (рис. 3.3), виводять до лотка проти місця перетину кромки покриття горизонталлю 22,0. Для лотка глибиною 40 см за точку виводу беруть точку К, віддалену на 4/5 закладення; для лотка глибиною 60 см горизонталь 43,0 виводять у точку Р, що на 1/5 dх дальше горизонталі 43,5.

Делись добром ;)